НАУКОВА ШКОЛА З ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

   Літературознавча наукова школа на кафедрі російської та  світової літератури – одна з найстаріших  в Україні, оскільки вона виникла і розвивалася тривалий час у Харківському університеті, який було засновано  1805 року. Професори кафедри російської словесності І.С.Рижський, І.І.Срезнєвський, О.В.Склабовський, В.Г.Маслович, І.Я.Кронеберг, Р.Т.Гонорський та інші зробили вагомий внесок у розвиток науки про літературу не лише в Україні, але й у Росії. Після відкриття Інституту шляхетних дівчат у 1811 році, який вважається одним із попередників Харківського педагогічного університету, у його структурі також з`явилася кафедра російської словесності, основне ядро якої склали університетські професори. Викладачі кафедри мали великий вплив на учениць і сприяли їх масовому захопленню російською літературою, що засвідчують вихованки інституту – відомі письменниці Н.С. Кохановська і О.С. Шабельська.

   Після революції 1917 року на базі університету та Інституту шляхетних дівчат було створено об’єднаний Харківський інститут народної освіти,(ХІНО), який об’єднав споріднені кафедри. Цей спільний період історії двох вищих навчальних закладів продовжувався до 1932 року і позначився значними здобутками в навчальній та науковій роботі. У Харківському інституті народної освіти (зараз ХНПУ ім. Г.С.Сковороди) кафедру літератури очолював академік Білецький Олександр Іванович, учений енциклопедичних знань та широкого діапазону наукових інтересів. Саме в інституті народної освіти під його керівництвом утворюється нова  літературознавча школа, що стала важливим центром підготовки наукових кадрів  для вищих навчальних закладів України і  визначила розвиток науки про літературу на багато років уперед. Цю школу пройшли такі відомі вчені першого покоління, як Є.Г.Вербицька, М.О. Габель, Г.М. Гай, З.С. Єфімова,   І.І. Пільгук,   М.П. Самарін, Б.М. Сивоволов, С.М. Утевський, М.О. Фінкель, М.В. Черняков А.П. Шамрай, С.М. Шаховський. Кожен з них певний час працював на кафедрі, якою завідував до Великої Вітчизняної війни М.П. Самарін.

  Під час війни інститут був евакуйований в Кзил-Орду (Казахстан), де науковців об’єднали в єдину кафедру Українського університету. Робота кафедри відновилася в 1943 році у складі Харківського державного педагогічного інституту після звільнення міста від німецько-фашистських окупантів і набула статусу кафедри російської і зарубіжної літератури. Академік О.І.Білецький очолив у Києві Інститут літератури Академії наук України і запросив до роботи кількох харківських науковців. Кафедру російської та зарубіжної літератури певний час очолював М.П.Самарін, а згодом його змінив  доктор філологічних наук професор М.П. Гущин, який 1955 року був запрошений на посаду проректора Харківського університету. У цей час на кафедрі працювали кандидати філологічних наук, доценти С.М. Утєвський, З.С. Єфімова, М.О. Габель, Б.М. Сивоволов, М.В. Черняков – учні академіка О.І. Білецького. Це були справжні професори своєї справи, науковці високої кваліфікації, талановиті лектори.

   1955 року кафедру очолив кандидат філологічних наук, доцент М.Ф. Гетманець. На зміну старшому поколінню прийшли молоді талановиті науковці, які продовжили кращі традиції своїх попередників: Г.О. Васильєва, А.Л. Світлична, І.І. Доценко, В.С. Довгопол, О.В. Воробйова, Л.Г.Фрізман. За рівнем наукової кваліфікації викладацьких кадрів і результатами науково-педагогічної діяльності кафедра посідала провідне місце в Україні і понад 15 років наказом Міністерства освіти здійснювала методичне керівництво всіма спорідненими кафедрами вищих педагогічних закладів республіки.

   За  часів завідування кафедрою М.Ф. Гетманцем (1955-1975; 1980-1990), А.Л. Світличною (1976-1980), І.І. Доценком (1991-1994),  Л.Г. Фрізманом (1994-2009) і О.А. Андрущенко (з 2009) відбулися нові якісні зміни як кадрового складу, так і, відповідно, в навчальній і науковій роботі. На перше січня 2014 року у штаті кафедри було 12 викладачів. Серед них 4 доктори наук, професори: О.А. Андрущенко, М.Ф. Гетманець, О.С. Силаєв, 1 кандидат наук, професор – І.В. Разуменко,  7 кандидатів наук, доцентів: Л.Г. Андронова, Л.В. Гармаш, М.М. Журенко, О.П. Ільїницька, С.О. Кабардін, А.Г. Козлова, І.П. Поборча та 1 викладач – Т.В. Горячова.  Про науково-дослідницький авторитет кафедри свідчить той факт, що у 1978 році після тривалої перерви при  кафедрі було відновлено діяльність аспірантури (вперше відкрито у 1936 р.), а у 1993 році відкрито докторантуру за спеціальністю 10.01.02. – російська література. З 1989 року функціонує спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських і докторських дисертацій. За цей час на кафедрі підготовлено і захищено понад 100 кандидатських та 10 докторських дисертацій. Серед тих, хто захистився, – вихованці кафедри доктори наук, професори О.А. Андрущенко, О.С. Силаєв; кандидати наук, доценти Л.Г. Андронова, М.М. Журенко, О.П. Ільїницька, С.О. Кабардін, А.Г. Козлова. І.В. Разуменко, Л.В.Гармаш.        

   З 1997 р. на базі кафедри видаються «Наукові записки ХНПУ імені Г.С. Сковороди: Серія літературознавство», редакційну колегію яких очолює О.А. Андрущенко. До теперішнього часу видано понад 60 томів.

   Високий науковий потенціал викладацького складу, кабінет літератури, книжковий фонд якого нараховує понад 20 тисяч видань, дозволяють викладачам кафедри застосовувати нові навчальні технології, що сприяє підвищенню рівня фахової підготовки майбутніх вчителів.

   Науковці кафедри, спираючись на попередників, зробили вагомий внесок у розвиток науки про літературу. Діапазон наукових досліджень літературознавчої школи дуже широкий: давня російська література, «Слово о полку Ігоревім», класики російської літератури, зокрема пушкінознавство, література ХХ-го століття, основні тенденції  розвитку сучасної літератури. Особливо актуальними  і значущими були два напрями досліджень: об’єктивна оцінка творчості «забутих», виключених із історії літератури з політичних причин письменників, переоцінка історії літератури радянської доби. Характерною ознакою школи є орієнтація на традиції російської академічної науки – об’єктивізм, ширина і глибина наукового мислення. Науковці школи, пильно стежачи за розвитком літературознавчої думки на Заході, критично ставляться до модних захоплень постмодерністської доби, суворо дотримуються матеріалістичних засад у тлумаченні літературних явищ, бачачи в літературі не скупчення міфів і архетипів, а дзеркало життя.

   Характеристика наукової діяльності основних представників школи.  

   АНДРУЩЕНКО Олена Анатоліївна – літературознавець, доктор філологічних наук (2000), професор (2002). Закінчила філологічний факультет Харківського педагогічного інституту (1987). Читає курси історії російської та французької літератур.  Досліджує історію російської літератури та театру. Докторська дисертація присвячена драматургії Д.С.Мережковського. Автор праць: «Дмитрий Мережковский. Драматургия», «Мережковский неизвестный», «Мережковский, Л.Толстой и Достоевский», «Мережковский. Тайна трех. Египет – Вавилон» та ін. Керує науковою підготовкою аспірантів.

   ГЕТМАНЕЦЬ Михайло Федосійович  – літературознавець, доктор філологічних наук (1981), професор (1983). Закінчив філологічний факультет Харківського університету ім. В.Н.Каразіна і аспірантуру при кафедрі історії російської літератури. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. З 1953 р. працює в Харківському педагогічному інституті. Обіймав посади декана філологічного факультету, ректора інституту, понад 30 років завідував кафедрою російської та зарубіжної літератури. Друкується з 1954 р. Основні напрями наукових досліджень – історія російської та української літератури, «Слово о полку Ігоревім», теорія літератури, краєзнавство. Автор монографій «А.С.Макаренко – литературный критик» (1971), «А.С.Макаренко и концепция нового человека в советской литературе 20-30-х годов» (1978), «Тайна реки Каялы» (1982, 1989, 2001), «Велике і вічне» (1998), «Слово о полку Ігоревім» у школі» (2001), «Сучасний словник літературознавчих термінів» (2003), мемуарів «Про себе і про час» (2006), «Каяла» (2013), «Я – писатель Макаренко» (2013), «Введение в литературоведение» (2013). Почесний член Харківської письменницької організації (2003).

   СИЛАЄВ Олександр Сергійович  – літературознавець, доктор філологічних наук (1996), професор (2002). Закінчив російське відділення філологічного факультету Харківського педагогічного інституту (1973), аспірантуру, а згодом і докторантуру при кафедрі російської та зарубіжної літератури. Автор докторської дисертації «Борьба за свободу творчества в период формирования эстетики тоталитаризма (на материале русской литературы 1920-х годов)», монографій «Литературный процесс 20-х годов: формирование эстетики тоталитаризма» (1993), «Искусство и власть. «Вечная» тема в литературе 20-х годов» (1995) та інших праць із історії російської літератури ХХ століття. У центрі уваги – творчість І.О.Буніна, А.П.Платонова та М.А.Булгакова. Читає курс історії російської літератури ХХ століття, спецкурс, присвячений творчості росiйських письменників - лауреатiв Нобелiвськоi  премii, веде спецсемiнар із iсторii лiтератури росiйського зарубiжжя  

   ФРІЗМАН Леонід Генріхович – літературознавець, доктор філологічних наук (1978), професор (1980). Закінчив філологічний факультет Харківського педагогічного інституту та відділення романо-германської філології Харківського університету. З 1968 р. працює в Харківському педагогічному інституті. Друкується з 1961 р. Основні напрями наукових досліджень – історія російської поезії, критики та суспільної думки. Автор монографій: «Творческий путь Баратынского» (1966), «Жизнь лирического жанра. Русская элегия от Сумарокова до Некрасова» (1974), «Декабристы и русская литература» (1988), «С чем рифмуется слово «истина». О поэзии А.Галича» (1992). В серіях «Литературные памятники», «Библиотека поэта», «История эстетики» видав збірки творів Баратинського, Рилєєва, Катеніна, антології критичних матеріалів першої третини ХІХ ст., перевидав журнали «Европеец», «Северные цветы». У співавторстві опубліковані праці, присвячені творчості М.Максимовича, Б.Чічібабіна, О.Твардовського, історії російської романтичної елегії. Л.Г.Фрізман є одним із найавторитетніших сучасних пушкінознавців, широке визнання отримала його науково-методична праця «Семинарий по Пушкину» (1995). Як визначного фахівця з творчості Пушкіна його запрошують для читання лекцій провідні університети Європи. Значна кількість досліджень, опублікованих у наукових журналах, вийшла окремою книгою «Предварительные итоги» (2005).Публіцистичні виступи увійшли до збірки «Эти семь лет» (2000). Як визначного вченого-літературознавця запрошують для читання лекцій університети Росії, Німеччини, Італії, Франції, Ізраїлю.